Лекція для батьків «Жорстокість серед школярів»

"Людина має здатність любити, і якщо вона не може знайти застосування своїй здатності любити,

вона здатна ненавидіти, виявляючи агресію й жорстокість.

Цим засобом вона керується як утечею від власного справжнього болю..."

Еріх Фромм

„Діти – квіти життя” – казали дорослі один одному, розповідаючи про своїх дітей. Добре, якщо ці „квіти” ростуть в оранжереї. Інколи дивишся на дитину і думаєш: „ Яка чемна, яка ласкава... Ця крихітка не може нікого ображати...”. Ви дійсно у цьому впевнені на 100%? Характер людини формується з раннього дитинства. А з віком проявляється весь духовний світ дитини. Недарма кажуть, що діти – найжорстокіші у світі. На жаль, це правда. Ми щодня зустрічаємося з дитячою жорстокістю. Але найчастіше вона буває у колективі.

Вибух агресії серед юнацтва — головна проблема сьогодення. Про приклади зйомок на мобільні телефони жорстоких побоїв чи злочинів доводиться чути мало не щодня.

Нещодавно всі інформаційні агенції облетіла інформація про судовий процес у Великобританії над дівчинкою, яка зняла відео, як якісь хлопці вбивають випадкового перехожого. Як виявилось, ці хлопці її теж не знали і просто попросили зняти те, що вони робитимуть. Сьогодні ця дитина постала перед судом за співучасть. А їй усього лиш 15 років. Схожа історія трапилась у цій же країні незадовго до цього. Тоді дівчинка зняла на відео невдале вбивство своїх батьків... Не відстають, на жаль, й українські діти. Достатньо лише пригадати випадок у Дніпропетровську, де молодики протягом місяця з бажання розважитися вбили 15 людей та скоїли 19 нападів. Убивства знімали мобільними телефонами, причому деякі зі злочинів повторювали сценарії бойовиків, які вбивці переглядали напередодні. Інший випадок, який також знімали на відео, стався із побиттям підлітка на центральній вулиці в Ужгороді (хлопець ледь урятувався, стрибнувши у річку з набережної). Схожий приклад жорстокого «кіновиробництва» трапився торік наприкінці листопада в Сумах. Тоді над дівчиною-першокурсницею жорстоко знущалися учениці профтехучилища на чолі з колишньою випускницею. Побиття також знімали. Найжахливіше у цих відео навіть не те, що людину б’ють, а те, що поряд стоять хлопці і дівчата, які знімають це на камери телефонів. Ніхто не допомагає, а просто знімає!

За даними Американської медичної асоціації, за роки, проведені у школі, середньостатистична дитина бачить по телевізору 8 тисяч убивств та 100 тисяч актів насильства. Телебачення формує зразки поведінки. Особливо вразливими є діти та підлітки.

Вплив ноу-хау

Телебачення та Інтернет – ось головні винуватці дитячої жорстокості, вважають багато батьків. Воно й справді так, адже переважна більшість фільмів містять елементи бійки та стрілянини, яку із захватом переглядають діти. Сьогодні бійка – не бійка, якщо це не записати на телефон і не виставити в Інтернеті, який наповнений дитячою розпустою та агресією. До того ж дівчата в кривавих бійках та слізних скандалах значно "переплюнули" хлопців. Найгірше те, що підлітки взяли це за моду і таким чином розважаються.

Батьки повинні контролювати, що дитя дивиться. Звичайно, не суворий контроль, але обов'язково знати, що дитя дивиться, чим воно захоплюється, з ким він розмовляє, з ким він дружить, куди йде. Найголовніше - постійно бути поруч, тримати контакт.

Тисячі видатних дослідників у галузі психології, психіатрії, юриспруденції вже давно зробили наукові висновки: телебачення, комп’ютерні ігри можуть бути джерелом деструктивної, антигромадської поведінки. Вони можуть призводити до спалаху необгрунтованої агресії, викликати залежність подібну до наркотичної, а в тих або інших життєвих ситуаціях стати конкретним прикладом застосування жорстокості й насильства.
         Військовий експерт із психології вбивств Дейв Гросмак зауважив: “Коли дитина, граючись, убиває , вона переживає такі ж відчуття й такий вплив на психіку, як солдат або офіцер у бойових умовах”. Його думка не безпідставна, якщо враховувати той факт, що багато сучасних військових тренажерів для навчанню керуванню технікою, веденню бойових операцій, звільненню заручників-майже такі самі рольові комп’ютерні ігри, в які грають наші підлітки. Діти, які часто зустрічаються з жорстокістю в іграх, ймовірно розглядатимуть насильство як ефективний спосіб вирішення конфліктів, а агресивну поведінку вважатимуть прийнятою. Крім того в останні роки світова медицина фіксує й нову проблему, так званий синдром відео ігрової епілепсії (СВЕ) симптомами якого є головні болі, тривалі спазми мускулатури обличчя, порушення зору , а також характерні для епілепсії підозрілість, ворожо-агресивне ставлення до близьких, запальність. Інтернет та комп’ютерні ігри викликають звикання, подібне до наркотичного. Результати такого звикання багато в чому подібні — зникає цікавість до реального життя, дитина відчуває роздратування, якщо не може зайти в Інтернет та продовжити гру. З іншого боку, стримати наплив інтернет-жахів неможливо.

         Тугу за теплом і добротою ми відчуваємо вже в більш зрілому віці, коли стикаємося з сучасним дитячим світом «телепузиків» і «покеманії». На жаль, ця туга може вже не торкнеться сердець наших дітей. Дитяча жорстокість для нас, байдужих, стає нормальним повсякденним явищем, практично у будь-якій бульварній газеті можна прочитати, що зробили від нудьги або у пошуках розваг підлітки зі своїм товаришем, або з якимось психічно хворим на вулиці. Після такого чтива безглуздо дивитися фільми жахів – вони здаватимуться невинною казкою, зовсім не зачіпаючи нервову систему, коли в рідній країні, в реальному житті відбувається таке...

Пишуть про те, що діти, які не живуть, а виживають у сім’ях, де роками не платять зарплату, інколи вкорочують собі віку від голоду. Але особисто мені доводилось читати та слухати в ЗМІ про суїциди заможних дітей. Очевидно, що дітям такої категорії не бракує іграшок, відеокасет, дисків із комп’ютерними іграми. Але іграшки та кіно можуть бути досить різними. Батьки таких дітей не забувають, що потрібно бути «як усі». В результаті їх чада не можуть назвати звичайних тваринок на картинках дитячої кімнати, але з пелюшок знають кіборга, Шредера і біороботів, черепашок-ніндзя.

  Інколи, все починається з такої невинної речі, як уява. Наприклад, не раз наводився приклад одного міського хлопчика, що потрапив під вплив ефектного мультсеріалу про ведмедів-гамі, котрі могли здійснювати величезні стрибки через дерева та будинки. На початку хлопчик бігав квартирою: «Я ведмедик-гаммі! Я ведмедик-гаммі!!!» — а потім, залізши з приятелем на дах 16-поверхового будинку, уявив, що він може, як його улюблені ведмеді, перестрибнути на сусідній дах. Почуття реальності в цю мить остаточно залишило його, що призвело до трагедії. Звичайно, за такою логікою слід було б заборонити і Карлсона, але ось у чому секрет – наш старий мультфільм не збуджує дитячу психіку настільки, щоб дитина, майже впадаючи в транс, схопила вентилятор, прилаштувала його до спини та намагалась вистрибнути з вікна.

В Австралії були зафіксовані випадки, коли діти, надивившись серіалів про різноманітних термінаторів і супергероїв, намагалися вийти на шосе, і рукою зупинити зустрічну вантажівку. Зіткнення з дійсністю невіртуальною, зазвичай, закінчувалося трагічно. Гадаю, що ці наведені факти заслуговують на увагу і розуміння того, що необхідно створювати навколо власного чада чисте екологічне інформаційне середовище. Проте очевидно, що обмежуватися тезою «немає телевізора – немає проблеми» не варто.

 Якщо насильство, жорстокість та агресія існують у цьому світі – то людина має вміти і подолати їх.

Тому не можна сказати, що насильство на екрані – причина насильства та жорстокості в житті, скоріше навпаки: не жорстокі агресивні видовища роблять дітей жорстокими та агресивними, а агресивні, часто невпевнені в собі діти тягнуться до жорстоких видовищ і жорстокого поводження з слабшими. Не криваві фільми-страшилки винні у тому, що дитина стає підвищено агресивною, а недостатня увага батьків до тієї ж дитини, брак часу на спілкування з нею, а саме цей час вона й заповнює переглядом всього, що демонструє нам сучасна телемережа. Без батьківської любові й уваги дитина росте психічно нездоровою: примхливою, плаксивою, неврівноваженою, вразливою, амбіційною. Вона страждає від найрізноманітніших комплексів і душевних проблем: від сумнівів, що її взагалі можна любити, до агресивних проявів і спроб привернути до себе увагу нездоровими способами (аж до кримінальних).

Зв’язок між екранним і реальним насильством міцно утвердився в суспільній свідомості, адже це так зручно та знімає з нас відповідальність за те, якими ростуть наші діти. То, може, подивимося на цю проблему не з погляду сторонніх спостерігачів, які вимагають «захистити дітей від екранного насильства», зрозуміємо: наші діти – наш клопіт, наш обов’язок перед ними та собою – не обурюватися тим, що діти бачать по телевізору, а зуміти дати правильне розуміння та сприйняття побаченого, навчити розрізняти реальне та телевізійне життя з усіма його принадами та складностями.

Причина агресії

Деякі психологи вважають, що дитяча жорстокість розпочинається ще з народження дитини. В момент появи дитини на світ неприроднім шляхом (кесарів розтин), маля вже відчуває неприйняття цього світу, адже воно не пройшло той родовий шлях, який дозволяє дитині відчути готовність до першого ковтка повітря та першого променя сонця. З психологічного погляду, сам процес пологів - проходження дитиною родових шляхів, є дуже важливим. Це перші зусилля з боку дитини, спрямовані на подолання перешкод, які, за переконанням багатьох психологів, визначатимуть ставлення дитини в подальшому житті до досягнення цілей, вміння долати ускладнення.

Також деякі психологи переконані, що дитина сама по собі не може мати агресію, а лише накопичує її від своїх батьків та оточуючого середовища.

«Будь-яка сварка чи то грубіянство з боку батьків дитина всмоктує в себе як губка. Дуже важливий момент у формуванні особи відіграє поняття добра і зла. Нерідко трапляється таке, що дитя тягне за хвіст кошеня, відбирає красиву іграшку у слабкішого товариша, кидається яйцями в перехожих. До цих безневинних витівок батьки часто відносяться поблажливо, адже всі колись були маленькими і здійснювали дурниці

Хоча деякі з гордістю можуть розповідати знайомим, який у них зростає сильний син: розбив ніс однокласникові – майбутній боксер-чемпіон. Та не головне, аби він був чемпіоном, головніше - стати свідомою людиною, яка може адекватно оцінювати ситуацію і нести відповідальність за свої вчинки.

Середовище любові

У сім’ї, де панує любов, де з дитиною розмовляють і пояснюють їй, що у світі важливішим є добро, виросте морально сильна та хороша людина. Вважається, що за те, якими стануть наші діти, несемо відповідальність ми, батьки, і все залежить від того, що саме закладемо ми в їхні голови. Чи та дитина обгородить у лісі мурашник парканчиком, щоб захистити його, чи обкладе хмизом і підпалить його, щоб подивитися, як «смішно» мурашки будуть втікати. Не раз можна почути, що саме діти та підлітки стали винуватцями бійки або грабіжництва, що маленький хлопчик з сусіднього дому замучив мале кошеня, або про те, як діти знущалися над своїми однолітками. Дитяча жорстокість інколи вражає…

Чи можна допомогти дитяті позбавитися від жорстокості та агресії? Психологи вважають, що зменшити частоту використання агресивних дій не так вже і складно, варто лише встановити суворий контроль, ввести покарання.

Але викорінювати погані вчинки лише покаранням не варто, дитина повинна зрозуміти, що світ сповнений не тільки жорстокості, а й любові. Ще з народження батьки повинні навчати дитину любити тварин, природу, своїх однолітків. Навіть якщо дитина в майбутньому зіткнеться з жорстокістю, що є неминучим, вона буде розуміти, що це погано і що так робити не варто. Такий підліток буде робити усе, аби з усіма жити в злагоді та турботі.

Отже, основне завдання щодо формування сприйняття світу у дітей все ж таки покладається на батьків. Саме вони повинні своїм прикладом показувати дитині, що любов є сильніша за зло та агресію.

Якщо ви помітили, що дитина має прояви жорстокості, неодмінно зверніться до спеціаліста – психолога, адже самостійно викорінити цю хворобу майже неможливо.

 Що треба зробити аби діти поводилися добре? Ось,наприклад:

1.Подавайте дітям приклад хорошої поведінки Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

2.Змінюйте оточення, а не дитину.

3.Висловлюйте свої бажання позитивно. Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого не бажаєте.

4.Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням. В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення.

5. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.

6. Обирайте виховання без побиття та крику. Пам'ятайте, коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може зрозуміти, за що і чому її покарано.

7. Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що Ви її постійно контролюєте. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.

8.І головне - пам'ятайте, що любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини.

Учіться слухати та чути свою дитину.

Умійте приймати та любити її такою, яка вона є.

До агресивних проявів у поведінці дитини призводить агресивність родини.